З дитинства мама і тато вчать мене робити хороші, добрі справи. Цігарні вчинки повинні приносити користь не тільки мені самому, але іншимтеж. Одного разу я зробив особливий вчинок, який тепер згадую з гордістю. Тоді я зустрів навпроти супермаркету маленьку дівчинку чотирьох років. Вона стояла біля пішохідного переходу та плакала. Я запитав її, в чомусправа. Вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. Яздивувався, чому вона ходить сама. Виявилося, що вона загубила маму увеликому магазині. Я поміркував та здогадався, що мама має бути всередині супермаркету. Адівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь убагатоповерхових будинках через дорогу. Мала чомусь думала, що мамазнайдеться вдома. Але дівчинка навіть не знала своєї адреси! Я недозволив їй переходити дорогу, бо вона загубилася б остаточно. Я повів малу назад у магазин та хотів просити охоронця допомогти. Алетільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. Виявляється, весь цей часвона шукала доньку в «лабіринті» супермаркету. Вона так щиро менідякувала! Я подумав: добре, що я не пройшов повз дівчинку, коли вона збираласяпереходити вулицю. І добре, що я не став їй «допомагати», а подумавсвоєю головою. Так мені вдалося зробити справжій гарний вчинок.
