Сказка про ластивку напишиту плизз

Багато-багато років тому правив світом страшний змій Айдахар. Харчувався він лише самою кров'ю. Нікого не жалів. А підлий комар був у нього на побігеньках. Гукнув одного разу змій комара і наказує йому: — Облети усю землю й покуштуй кров усіх живих істот. А коли повернешся, розкажеш мені, в кого найсолодша кров. Тих я зводитиму зі світу. Полетів комар. Виконав наказ і повертається назад. Дорогою зустрів ластівку.— Куди літав? — За наказом повелителя мого Айдахара облетів усю землю, щоб дізнатися, в кого найсолодша кров.— Ну і в кого ж? — Найсолодша кров у людини,— пропищав комар. Ластівка занепокоїлась.— Не кажи, комаре, змієві правди. Людина добра, не губи її.— Ні, скажу! Ластівка знову: — Благаю тебе, не роби людині зла,— вона мій друг і захисник.*А комар: — Ні, скажу! Прилетів комар до Айдахара, а ластівка вже кружляє.— Ну,— засичав змій,— розповідай про все, що розвідав. Не дай боже, скажеш неправду… — Володарю мій і повелителю,— почав комар,— скажу тобі щиру правду, нічого не приховаю. Найсмачніша, найсолодша кров у… Хотів він сказати «у людини», та не встиг. Ластівка стрімголов кинулась на комара і відщипнула йому гострим дзьобом кінчик язика. Заметався комар над змієм: — З-з-з… з-з-з… з-з-з… Але нічого не може вимовити. А ластівка весело джеркоче: — Я знаю, Айдахаре, що хотів сказати твій прислужник: найсолодша кров у змія. Розлютувався змій, скрутився в клубок, стрибнув у небо, роззявивши пащу. Але ж нема пташки, проворнішої за ластівку. Метнулася вона вбік — Айдахар тільки за хвостик її схопив. Та рвонулася ластівка і втекла він лютої смерті. А страшний змій з трьома пір'їнками в зубах упав з висоти на землю, вдарився об камінь та й навіки затих. Ось чому в ластівки хвостик, мов ріжки, й ось чому люди так люблять цю пташку.