Учнівський твір за трагедією Йогана Гете «Фауст» . Основоположник німецької літератури нового часу, мислитель і вчений, Йоган Вольфганг Гете в історії світо вої культури залишив свій слід передусім як поет. Творчіст-Гете віддзеркалила найважливіші тенденції і протирічч епохи. У підсумковому філософському творі-трагедії «Фа уст» митець виклав свої роздуми про сенс життя, який він вбачав у діяннях в ім’я людини. Трагедія «Фауст» – це пристрасне уславлення відвічного потягу людства до знання, істини, шлях пошуку якої поєднаний з трагічними помилками. Трагедія відкривається «Прологом на небі», де зіштовхуються два філософських погляди на сенс людського буття. Суперечка Бога з Мефістофелем про гідність людини, про її можливості і сенс існування закінчуються згодою Господа на експеримент, який Мефістофель збирається провести з доктором Фаустом. Оптимістичний погляд Бога, заснований на вірі в людський! Розум, творчі сили, дозволяє творцю стверджувати, що Фауст залишиться вірним йому, а Мефістофель потрібний хіба для того щоб не давати людям заспокоюватися і задовольнятися малим: Людина не всякчас діяльності радіє, Понад усе кохає Супокій; Потрібен їй супутник ворушкий, Щоб бісом грав і збуджував до дій. Так, Фаусту судилося багато чого випробувати, здолати різноманітні спокуси, щоб знайти себе, усвідомити власну’ велич і покликання. Вчений-енциклопедист, розчарований у наукових пошу-ї ках, у попіуках істини, звертається до магії. Глибокий відчай Фауста, якого не можуть задовольнити схоластичні теорії, приводить його до відчуття душевного спустошення. Мефістофель також має енциклопедичну освіченість. Вівд мудрий і знає людську натуру, вміє скористатися людськими слабкостями, завжди спокійний, пристрасті і емоції, його не хвилюють, людей він просто зневажає: Я так люблю живих людей, Як любить кіт живих мишей. Мефістофель живе без ілюзій, без надій і без віри. Фаус спочатку байдужий до земних втіх і радощів, спокус і обіцяі нок диявола виконати будь-яке бажання. Його хвилює пошум сенсу людського буття, власний досвід і переживання. Але) він погоджується віддати душу Мефістофелю в тому випадку, коли перестане шукати, задовольниться тим, що має. І диявол приймає цю умову. Спокуси реального життя, молодість, кохання… Фауст не встояв проти чар кохання, але Маргарита не змогла дати йому відчуття безмежного щастя. Тягар провини за загублене життя коханої лягає на Фауста. На схилі своїх літ герой наближається до втілення свого ідеалу: вищий сенс буття він бачить у служінні людям, у вічному потязі до знання, в пошуках досконалості. Трагедія «Фауст» написана Гете не про одну людину, вона присвячена сучасному і майбутньому людства, його бідам, надіям. Цей твір є відображенням вічної суперечки Фауста і Мефістофеля, добра і зла, які живуть у кожному з нас. Заклик Фауста не заспокоюватись, не впадати в са-мовдоволену сплячку, а діяти, змінюючи життя і самого себе на краще, актуальний і сьогодні: Лише той життя і волі гідний, Хто б’ється день у день за них. Тільки в праці і вічному пошуку можливий розвиток і вдосконалення людини, без нього настає духовна смерть – ось, мабуть, один із головних висновків безсмертної трагедії.
