У офіс детективного агентства «Конрад» зайшла молода жінка, років 25.ЇЇ зустрів помічник детектива – Артур Белл.- Добрий день. Мене звати Артур Белл. Я допомагаю у розслідуваннях сищику Максу Стронгу.- Ох добрий день. Я – Кеті Вінслет. Я маю підозри, що… І в цей момент до кабінету зайшов Стронг… — Здрастуйте,- сказав він.- Добридень, містер Стронг. Я – Кеті Вінслет. — Дуже приємно. То з чим ви до нас прийшли? — Мені здається, що за мною стежать- Ви комусь перейшли дорогу? Або ви багата людина? — НІ, хоча в мене є одна сімейна коштовність. Це каблучка з білим діамантом. Вона передається з покоління у покоління всім жінкам мого роду. Моя прапрабабу ся була знаменитого дворянського роду Вінслентів.- Так, я читав про цей рід,- сказав Белл.- На цю каблучку все моє життя зазіхає мій старший брат Ніколас. Він завжди мені заздрив. Десять років тому ми з ним посварились і з тих пір не бачились. Він навіть ніразу не приїжджав до моїх батьків… — Можливо він знову приїхав у Йорк? — висловив свою думку Стронг.- Все може бути, якщо він приїхав у рідне місто, не навідуючись сюди вже 10 років, то він явно щось задумав,- додав Белл.- Скажіть свою адресу. Ми за всім простежимо.- Фронт-стріт,28,- сказала Кеті.- Добре- Ну я піду. До побачення.- До побачення. Ми будемо слідкувати за вашими діями та зробимо свою роботу,- сказав Стронг. Жінка пішла… У вікно ми побачили, як за Кеті почав йти якийсь чоловік, не дуже приємної зовнішності, риси його обличчя були наповнені злості. Ми одразу ж вибігли на вулицю та пішли за ними. Йдучи десь з 20 хвилин ми дійшли до дому Кеті. Вона нас не помічала.- Макс, а може це той самий Ніколас? — сказав Белл.- Так! Це точно він! — відповів Стронг. Ми підійшли до нього.- Вибачте, а котра зараз година? — 12:20.- Дякуємо- Нема за що.- Мені здається я вас десь бачив,- сказав Макс Стронг. Ви випадково не Дрейк? — Ні. Мене звати Ніколас.- То ви проїздом в нашому місті чи живите тут? — Я тут вже не був майже 11 років. Я приїхав до сестри. Забрати своє! — То що ж ви маєте на увазі? — А навіщо вам це знати. Я вже й так сказав більше ніж потрібно! — Я просто письменник, я пишу свої романи на основі реальних подій. Мені дуже цікаве ваше життя. Може зайдемо до кав’ярні. Та ви мені все розповісте? — Ну добре. Ви мене переконали. Ось вони втрьох сидять в кав’ярні та Ніколас розказує свою історію … — Я ніколи не любив свою сестру. Мої батьки завжди приділяли їй море уваги, в той час, як я навіть не мав друзів. Кеті — так звуть мою сестру, теж мене не долюблювала. Зараз я хочу їй помститися, вкрасти свою річ. Сімейну дорогоцінність. Дуже дорогу каблучку. Вона передається у нашій сім’ї з покоління у покоління. Наші з сестрою предки дуже її берегли. Зараз вона у руках Кеті, а повинна бути в мене! — Я точно напишу про це книгу.- Ну добре.- То може ви мені скажете свою адресу та номер телефону.- Так звичайно. Черри-стріт,6. А номер — 3-65-28.- Дякую. Ну ми підемо.- Цей Ніколас виявився дуже дивним. Потрібно здати його до поліції. – сказав Стронг.- То ходімо,– відповів Артур. Детективи прийшли до поліції та все розповіли. Наступного дня Ніколас заліз до оселі Кеті та намагався викрасти каблучку, та нічого не вийшло, бо поліціянти вже заховались в будинку та затримали його на крадіжці.- Ні! Ні! Я тобі ще помщусь! — кричав Ніколас Кеті. Вона мовчала. Кеті була дуже вдячна Артуру Беллу та Максу Стронгу за розкритий злочин. Та наступного ж дня продала будинок та переїхала в інше місто, де б її ніхто не знайшов. А Ніколаса посадили за грати на 12 років.
