Одним із самих видатних поетів середньовічного сходу був відомий усьому світу поет-гуманіст Омар Хайам. Він вважається неперевершеним майстром складання чотиривіршів філософського змісту. Слід сказати, що на прикладі поезії Омара Хайяма можна вивчати східну поезію середньовіччя, яка відрізняється глибоким змістом і мудрістю багатьох поколінь східних мудреців. Найбільш популярною на сході у всі часи була поезія рубаї, представником якої був і Омар Хайам. Рубаї являє собою мініатюрний викінчений твір, який виражає певну думку, частіше всього підкреслену в останньому рядку строфи. До нашого часу дійшло дуже багато віршованих творів східних поетів. В них розкривається краса духовного світу, сміливість та допитливість народів близького та дальнього сходу, який жив інтересами свого часу. Поетичні твори поетів сходу – це пристрасний заклик до боротьби за свободу народу та свободу особистості. Унікальність східної поезії середніх віків полягає в тому, що ці твори в лаконічній та довершеній формі висловлюють глибокі філософські думки та відображають складні людські почуття. У своїх поезіях східні поети уславлюють духовність, людяність і незалежність своїх співвітчизників, своїх сучасників. Ідеальна людина, яка зображується в поетичній творчості митців сходу – чиста душею вільна особистість, світла розумом, доброзичлива і життєрадісна, мудра і духовно розкріпачена. Особливо підкреслюється, що маральні і духовні якості не залежать від соціального стану і оточенні людини: «Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої». А деякі твори східних поетів критикують бездуховність, яка робить людське життя нікчемним і пустим. «Хіба не дивно, що пани чиновні Самим собі нудні, хоч горді зовні» Мабуть, ні для кого не стане новиною, що людина являє собою складний світ, у якому є добро і зло, високе і нице. «Ми сонце щастя й горя океан. Ми справедливість любим і обман. Злі іі добрі ми, довершені й нікчемні, Іржаве дзеркало й Джемшидів жбан». Нас заклинають: «Розумним і твердим у цьому світі будь! » і представляють нам життя як єдину в світі втіху: «Будь там, де п’ють вино, Де і красуні й квіти! » . Більшість середньовічної поезії сходу розкриває різні філософські питання, які турбують душі поетів. Це питання про життя і смерть, пошуки свого місця у суспільстві, пошуки сенсу існування. «Мене всі недруги філософом зовуть. Бог свідок, що обрав собі я іншу путь. Прийшовши з безвісті у цю долину горя, Принаймні знаю я, ким сам хочу я буть», та разом з цим це смуток про становище в суспільстві освічених людей: «Оскільки мудрому наш вік ціни не знає, Усі плоди його недоум пожинає. Неси ж мені того, що розум відбирає, І, може, й нас тоді цей вік не занедбає» . Заворожлива, багатогранна та багатолика східна поезія епохи середньовіччя приваблює сучасних читачів своїм глибоким філософським змістом, любов’ю до життя, яке сприймається митцями того часу в усій його повноті та утвердженням права людини на особисте щастя. Бо в людях найбільшою цінністю є чесність, гідність, доброта, справедливість, незалежність та вірність у дружбі. І люди це розуміли у всі часи, розуміють вони це й сьогодні.
