В останні роки серед моїх однолітків укорінився вираз «місце під сонцем». Це не нова фраза, раніше ми використовували її на уроках біології, характеризуючи представників рослинного світу. Ніколи не думав, що доведеться вживати її стосовно людей. Економічна нестабільність нашого суспільства призвела до спаду виробництва. Мої батьки опинилися без роботи: мама – внаслідок скорочення, тато – внаслідок неповного робочого тижня на заводі. Власне, тато працює, але три дні на тиждень, а то і того менше, не одержуючи при цьому заробітної плати. Дехто з учителів, настроєних дуже песимістично, стверджує, що у нашого покоління немає майбутнього. Я категорично заперечую це судження. Справа в тому, що у нас є право на освіту, а це вже немало. Більше того, є закон про обов’язкову середню освіту. А форму її здобуття – обирай сам. Хочеш – денну, а не хочеш – вчись заочно або увечері. До того ж, можна скласти іспити екстерном. Наше покоління має рису, відмінну від попередніх поколінь. Ми прагнемо вчитись. Це мета кожного свідомого учня. Ус і ми розуміємо, що без освіти ми нікому не потрібні. Навіть неважливо і те, який диплом ти матимеш, фахівець ти в даному профілі чи ні. Найголовніше – папірець. Прикро, що чим важче ми живемо, тим більше необхідно папірців: заяв, пояснювальних, службових. У деяких горе-керівників, виявляється, папірець став важливішим за людину. А звідси – знівечені долі. Хотілось би, щоб стало навпаки. Адже кожна людина така неповторна, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. Учителі говорять, що кожна дитина талановита. То чи не краще розвивати свої здібності і знайти свій шлях у житті, аніж шукати місце під сонцем? Упевнений, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і комфортно. Проте не думаю, що хтось обере собі принизливий спосіб досягнення цього. Мало бути багатим. Хотілось би при цьому жити з високо піднятою головою і не ховати від людей очі. Я за чесний бізнес. За те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. Ще не знаю, яку професію оберу, проте хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіоналом. Навіть якщо обраний фах буде не до вподоби – я це не тільки переживу, а намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. А поки що моя найважливіша справа – навчання. Саме від успішності залежатиме вибір вищого навчального закладу. Сподіваюсь, що вибір буде за мною і я зроблю його правильно
